Про окунів та метеорологію

У кожної людини, мабудь, є свій «острівець щастя». Це таке абстрактне поняття, яке включає в себе умови, при яких людина щаслива просто так. Для когось це – філіжанка кави та тиша, комусь треба море і пляж, а в мене – свої забаганки. Тут що важливо —  що б та людина, з якою ти обміркованно вирішив зв’язати своє життя назавжди (в моєму випадку це – мій чоловік) не тільки ділив би зі мною цей острівець, а мав би за щастя на ньому опинитися разом зі мною.

Ті хто мене знають, вже зрозуміли які умови для мене є обов’язковими. Ріка, човен, мотор, свобода. Де все це взяти? А я знаю. Кажуть – батьків не вибирають, але, мені здається – я була дуже хитрою ще до народження, і заздалегідь обрала собі батька, в якого є і човни в асортименті, і мотори, і будинок в усті Росі.

Я вже сто разів писала, як я люблю День Конституції. Це найкраще свято. Навігація повним ходом, риба активна і додатковий вихідний! Обожнюю!

Як любитель програти грошей в покер, вирішую зібрати “Full House” – тобто зкомбінувати найкраще у цьому житті – довгі вихідні і візит до Батька.

Довго не могли вирішити, чи їдемо, чи ні, свої локальні проблеми заважали, але в четвер я телефоную Татові і кажу «Тааааат, а які в вас плани на вихідні?», в Батька вже варіантів не було, окрім як сказати – «Ну, на вас чекаємо».

Приїхали, розмістилися у моєму улюбленому будиночку (як згадати, скільки років я в ньому ночувала – аж страшно, ще з чоловіком знайома не була, а вже цей будиночок був як рідний).

Зранку – збираємо вудлища, готуємося. Навіть сходили дітей покупали, у Росі вода тепла, дітям – щастя. Насправді я хотіла вийти на воду лише під вечір. Маленьке preview – я взагалі не витримую спеку, для мене схопити тепловий удар – справа трьох хвилин. Але тут Батько каже – в нас з друзями на сьогодні запланований захід, у ході якого вживання алкоголю це – must hаve, тобто, човен я зпустити можу зараз, але підіймати буду не пізніше аніж о 16-00, бо за кермо вже не сяду.

Ну і зрозуміло, мені вже пофіг на спеку, бо на воду хочу прям зараз, а що буде далі… Що буде, то буде. Виходимо.

«Спєка нєможлівая»

Я у човні просто помираю, ще й за класикою – тато не знайшов якор, який автоматично за натисканням кнопки підіймається/опускається. А це означає що? Вірно, — що мені кожного разу необхідно стояти у позі, всім відомій, на розпеченому металевому носу човна і маніпулювати якором.

Все ж таки – не тільки Батьків я вмію обирати вірно, а ще й чоловіка. Паша зупиняв човен, давав мені можливість поплавати і охолонути.

Спека, середина дня, а на «Прорві» (це місцева назва місця, де старе русло Росі з’єднується з Дніпром) фігачить окунь. Ну я, звісно – на карачки, зпускаю якор. В чоловіка ловиться окунь, непоганий, в мене – ні. Паша каже – от туди кидай, там він стоїть, але ж я вперта, буду плакати, але впиратися саме в цю точку. Наловили обоє, але в Паші – значно крупніший.

0001

Так, окунь є, це вже факт, його багато. Але ж час спливає – а Маша хоче чого? Вірно – жереха. Це моя риба. Я ловила у своєму житті мабуть все, що пропонує Україна в діаметрі +- 200 км від Києва, але жерех був і залишається моїм найбільшим риболовним коханням.

Виходимо на Дніпро. Спека добиває. Жерех є, але дуже розкидан по акваторії. А тут і Тато телефонує – на сьогодні алко-паті відміняється, катайтеся скільки завгодно, пьянка – завтра. Я трохи проматюкалася – бо, я б краще пик спеки вдома пересиділа, але що є, то є.

Вирішуємо з  чоловіком – жереха залишити на вечір, коли течію дадуть, а поки йдемо в сторону Бубновки, прокидати берег, може там щось знайдемо.

Температура повітря 39,8. Купання вже не рятує. А тут ще й повітря стає тугим, дихати неможливо. З того берегу доноситься звук грому. Але ж ми вперті – ну гроза, та й що, перечекаємо, не до дому ж вертатися? В нас всього 2 виїзда, і треба їх використати по повній! Перший дощ – великі краплі, ми одразу паркуємо човен під дерево. 3 хвилини – дощ закінчився, я ще так обурено кажу – це все?! Треба ж було так лякати! Відходимо від берега, а звуки грому все страшніші, але ж ми думаємо – ми найстрашніше перечекали. Йдемо вниз за течією, аж раптом відчуваємо – ні – найстрашніше попереду. Ми знайшли найкраще місце для «паркування» — човен поставили проміж берегом і полосою рогозу. Завдяки цьому – човен не змило нафіг, ну до цього я ще повернуся.

Ховаємося з чоловіком під дерева. Починає лупашити (інакше не скажу) дощ. І стає все сильніше і сильніше, на Дніпрі підіймається хвиля до півтора метра. Здавалося б – що може бути гірше?! І тут повалив град! Розміром з вишню. На пекельному вітрі. Тобто ви розумієте – по моїм повністю опаленим плечам, спині – починає сікти град. А що найприкольніше?! Град, ураган, а комарихи, суки, як кусали, так і кусають.

А нам ще Дніпро перейти. Тут я ввімкнула всі свої властивості істерички. Я дуже боюсь переходити Дніпро по хвилі. Чоловік якось мої приступи паніки витримав, і ми опинилися вже в безпечному місці. І тут мене почало ковбасити. Спочатку був перегрів, потім температура за 20 хвилин впала з 39 до 18, мене трусило так – я розмовляти не могла – я язика прикушувала. В певний момент згадала, що в мене є сухі шорти. Ото був кайф!

Але ця погода внесла свої правки в поведінку риби. Жерех просто закрився, майже жодного виходу. Додому ми принесли хапанець окуня, який вирішили готувати до копчення. Паша виймав їх внутрішнє середовище, я допомогала мити, місцеві коти не дали шансу пропасти жодному шматочку.

День другий.

У планах Басма, хто не знає що це, можете подивитись відео тут

Ранок, човен, вчорашнє місце – окунь. Ще окунь, і ще… Тут маленький ліричний відступ. Є в нашій родині прикол. Має назву «Паша Лєщатнік» а заключається в тому, що останні 2 роки в Паші не було жодного виїзду на рибалку, щоб він не спіймав ляща . Не від мене, а саме ляща-ляща. І тут – майже Дніпро, течія, Паша ловить на вертло Mepps двійка, в нього клювання, він каже – давай підсак, щось велике, я хз що. Він підтягує під борт – я починаю ржати. Не сміятися, не хіхікати – ржати. А Паша ще не бачить що там – тому не розуміє моєї поведінки. А там лящ. Хороший такий лящ, який абсолютно чесно захавав вертушку. «Паша Лєщатник»!

А тут – вгадайте? Вірно – дощ. Після вчорашнього, я вже налякана заздалегідь.  Паша паркує човен під дерево, що нависає над водою. Тільки совісті в нього не має, Став так, що він з корми міг закидатися, а я саме посеред гілок була. А тут ще й окунь, зараза така – як почав бити прям навпроти. Ррр, от за це й люблю рибалку.

Поки сиділи у засаді, вирішили, що тут ми вже все знаємо, треба шукати нового щастя. Я ж пам’ятаю де вчора жерех себе показував – йдемо туди, і чекаємо. Спойлер – жереха не було. Від слова «взагалі».  Але був міст, що з’єднував обидва  береги Дніпра, навідь подвійний. Такої веселки я не бачила до цього!

0003

Ми з чоловіком обрали тактику спостерігання. Тобто – стаємо посеред Дніпра і слухаємо – може десь хтось себе і покаже. Нічого, здається що вчора все відбувалося не тут, а в іншій реальності. Але – окунь! Якого дофіга, зправа, зліва. Лише кидай. Натаскалися його під «не хочу». А ж тут бачу бій – під берегом, метрів 400 від нас. А там прям фонтани! Поки знялися з місця, поки дійшли – все пропало. По пару окунів з цієї точки, звісно, взяли, але ж там було щось набагато крутіше.

0004

Тут чоловік нагадує – він ще щуку взяв, ну і ОК ))) Я заздрю, тому так мало цьому виділяю уваги.

Ну а потім повернулися до дому. Окунів закоптили, пиво Тато з холодильника дістав, Басма вдалася. Діти вигуляні, накупалися, риба є. День Конституціі відмітили, Тато – бережись, скоро День Незалежності!

А ось саме відео з цього виїзду

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>