33 нещастя

Нарешті ми дібралися до Десни. Місяць та 10 днів минуло з останньої поїздки на Десну. Це занадто великий проміжок часу для нас. Звіт з нашої подорожі.

Довго збиралися. Постійно дивилися прогнози. Збиралися їхати з Вітею. На телефонах зависали. І дуже важливий момент. Потрібно купити корма та наживку. Тепер буде невеличка реклама. Ми їздимо за наживкою до Мішані в «Fishmag». В них найзліші хробаки, та найактивніші опариші. Затарюємося животиною. Пів банки 3/4 опариша, та п’ять порцій червоного. Саме стільки вистачить на дві сесії. Животина це дуже-дуже важливо, особливо додавання в корм. Сухий корм у нас вже був, тому просто докупляємо ще, бо корму багато не буває. Який корм? В останній час беремо лише три корми — це флагманівскі корма серії GRAND а саме Bream Black, Bream Yellow та Bream River. Чому ці корма? А тому що вони реально вийшли, Льоша постарався. Декілька років тому я б брав Timar MIX Big Fish та River Silverfish Red. А ще раніше VDE G5 + Secret + Big Fish. Але зараз можно купити якісний корм нашого виробника. Можете це теж вважати рекламою. Щось мене понесло… Так сухого корма взяли. І потім стояли теревеніли, бо давно не бачились. Подарували маленький подаруночок (знов реклама), «Малий ілюстрований атлас прісноводних риб України» з підписом автора — Романа Новицького. А ще набрали гороха, пшона та перловку, але то вже не у Мішані а в фоззі. Бо ми ж на ляща їдемо, а він любить поїсти. Мабудь все скупили.

От настала п’ятниця. Ми планували їхати як раз після роботи. Це десь після 17 години. Але з самого ранку навалюється работа, яку потрібно зробити бистріше. Все, кажу Любій: «Гадаю що виїдемо чи піздно, чи завтра». Цілий день назвонює Вітя, в нього теж работа, і він так само збирається чи піздно чи зранку. Це не дуже добре, бо хто займе місце… Зараз Десна стала настільки популярною, що важко десь втиснутись. Але о 15 годині знову дзвонить Вітя, я це майже напророкував, і каже що вже на шляху. Відразу легше стало на душі. Тепер є велика верогідність зайняти місце. Да і в мене якось класно вимальовується. Встигаю все зробити. Поки я працюю, жінка складає їжу та речі, а рибальське я ще минулого вечора склав. Вже холоне горох та пшоно, перловка залита окропом в термосі. І от 17:20 на годиннику, а ми вже закидаємо лахи до машини. Якось все скоро виходить.

Виїзджаємо. Це неймовірно, але майже нормальні дороги. Ми дуже швидко добираємося до Вишгорода. Це ШВИДКО саме для п’ятниці вечора. Щоб не було хибних думок, наче ми летіли з шаленною швидкістю 70 км/год до самого Вишгорода, просто нормально потихенечку їхали. В самому Вишгороді зупинилися біля рибальської крамниці, бо забули купити світлячків. Ми постійно щось забуваємо… Ну, мабудь, все норм. Переїхали Дніпро, а далі по головній ще багато кілометрів.

Телефонує Вітя, я вже тут, але на галявині місця зайняті. Стоять пани з Чернігова (наскільки я пам’ятаю). Вільні місця є, одне перед перекатом інше на самому перекаті.  Я як раз хотів на вході на перекат сісти, добре що відразу забив те місце. Докладуємо, що летимо через Хотянівку, чекай на нас.

І от вже Воропаїв. А знаєте що? Та звідки ви можете знати… Пам’ятаєте що дуже важливо в рибалці? Так, це грьобані хробаки які залишилися вдома з грьобаними опаришами. Як можно забути ТАКЕ? А ще ми були в рибальській крамниці… А ще – а ще… Це просто *** та ***. І ми вже, мабудь, не встигаємо до крамниці в Острі. Та фігня то все, в мене є перловка. Знаєте що в мене є? — *** що є, бо перловка теж дома залишилась. Як? Нічого страшного, в нас є Вітя, а у Віті є все.

Якось дорога з матюками дуже швидко привела до нашого повороту, трохи не пропустили, і ми вже на березі. Ще рано, тому починаємо ловити, намет почекає.

Саджусь, виставляюсь. Течія валить навіть більше ніж було минулого разу. Там де повинна бути обратка – валить струя. Люблю струю. Ставлю 100 граммів кормак, тримається, а минулого року стояв би і 60. Та то таке. Кормлю-кормлю-кормлю. Тут мало бути ловлю-ловлю-ловлю… Але буде ***-***-***, бо наче в басейні. Вирішую перевірити що буде вночі. А поки ставимо намет, розкладаємо речі. Швиденький перекус. Діти до намету, а ми до ловлі. Сиджу кормлю: кормлю комарів, кормлю мошку, кормлю *** рибу. Чи то риба не знає — чи то хз що. Клювань немає. Маша позаду бігає по хащах, щукає хто там топає як слоненя. Вітя нижче на перекаті сидів би, якби не сидів з коктейлями біля мене на галявині. Все як завжди, окрім риби. Згодом і Вітя пішов на перекат. А риби в мене немає. Так я просидів цілу ніч. Реально без жодного клювання з вечора і до світанку.

Насвітанку приїхав Вітін кум з жінкою. Вони стали трохи далі, та пішли спати. Робити нема чого, я теж пішов спати.

Зранку, десь об одинадцатій чи дванадцятій, бо коли відкирив очі – тоді і ранок, виліз з намету. Сонце сліпить. Ляпота. Мужики починають збиратися. І звільняють нові місця. Нас вже більше. Саша, Вітін кум, займає верхню точку. Я переходжу на метрів двадцять вище за течією, від моєї «чорної кормової діри», та займаю через одну від нього. А Вітя не хоче нікуди переходити.

Але ловити поки не будемо. Треба за грибами поїхати. Бо смажених лисичок в цьому році ще не куштували. Їдемо з Вітей, Машою та дітьми. Добре коли все є під боком, хвилин 10-15 на дорогу і ми вже паркуємо машину. Літній ліс дихає гарячою хвоєю — найкраще місце для аллергіків-самогубців. Чомусь ліс сухий, нівіть мох тріщить коли на нього наступаєшь. Вітя в одну сторону, ми в іншу. Йдемо через пагорби, а по лісу шепіт стоїть: «Зарицька, Зарицька, Зарицька». Моторошно якось. Проходимо підіймаємося на пагорб, а позаду: «Ні не Зарицька, не Зарицька, не Зарицька». Так пройшли кілька пагорбів, та починаємо повертатись. А ж тут поляни з лисичками. І все стає зрозумілим, то гриби думали що Віка йде, та поховалися, а коли зрозуміли що небезпеки немає – повилазили, та ми почали їх збирати.

IMG_20210619_112839_новый размер

IMG_20210619_112845_новый размер

Вітя зробив коло, та нічого не знайшов. Беремо його з нами — показуємо як знаходити. Всіх відразу попередив, що багато не збираємо, бо ми на природі. Три невеличкі галявинки, та й досить. На смаження для п’ятьох дорослих повинно вистачити, ми ж на рибалку приїхали а не за грибами. Трохи не забув… Заячі гриби – кАзли. Вони так на склонах повирастали, що я вже вирішив що то Білі. От засранці, хоч і дуже гарні.

IMG_20210619_112632_новый размер

Тре рибу ловити… На зворотньому шляху в крамницу, та на берег.

По приїзду відразу починаю вимішувати корм, та закидаю на новому місці. Всі щось готовлять, спілкуються. А я рибу ловлю. Це якась дупа… Я ловлю рибу а вона про це не знає. Іноді щось влітає — пласкирка, плотка чи кляпс, але я ж ляща хочу. Хочу та кормлю ще  більше, а його немає. Раз на пів години якась фігня влетить та й все. Це  не рибалка. Так я просидів до самого вечора. Вже приготували їсти. Саша почав смажити шашлика з індички. Вітя смажить лисички. Дівчата, Маша та Маша, теж готують. Один я як довбень намагався щось зловити.

Вже останні промені ховаються за пагорб. Все кидаю. Жаліюся. Не можу згадати таку рибалку, щоб не зміг викормити рибу. Це, мабудь, буде перша рибалка десь за два роки, що я можу залишитись без ляща ( тут і далі мається на увазі риба). Навіть в найгірші рибалки я викормлював хоч одного. А тут я, навіть, супутню рибу не можу на корм поставити. Та фік з ним. Буду відпочивати. Добра компанія. Смачна вечеря. Потрохи весь негатив відходить. Слухаємо музику. Згадуємо що слухали в школі. Все класно. Тут Маша та Настя приходять з ідеєю пограти в крокодила/морди, хто під якою назвою знає цю гру. Класна ідея. Вирішили на команди не розбиватися — будуть вгадувати всі, окрім того хто загадав. Все легко, але дуже весело. От хто показував геодезію? Легке слово, легко показується, але не так легко вгадується. Максимально близький до відповіді був Вітя з говноземлеміром (не в обиду геодезістам, то просто так показували). Доречі це я загадував, бо щось легке – то не цікаво. Мені попався сімбіоз, тут так само було цікаво. Але Саша зміг відгадати. Дідька, так скучно це все описувати…. Але насправді ми пісялися поки грали. Так несподівано прийшла перша година ночі. Всі по наметам спати. Тільки Вітя вирішив половити. Думав ляща висідить, наївний…

О четвертій ранку в мене задзвонив будильник. Так не хотілося вставати. За двоє суток поспав може 5 годин. Але ж там на мене чекає риба. Та ще ляща в мене не було — треба попрацювати. Домішую ще корма. Весь вчорашній корм викидаю на точку у стартовому закормі. Паралельно збираю ще один фідер. Буду ловити на два. Навіть не можу згадати коли ловив на два фідера, зазвичай з одним важко поратись. Але тут все легко, тільки сиди та перекидай. Та сама фігня, але з двох дистанцій. Іноді кляпс, іноді плітка, іноді пласкирка. А от Саша, вище за течією, ловить рибу. І рибу набагато гарнішу і її набагато більше. Лящів достає, пласкирка набагато більща. А я тут парюся, кормлюся, а вся риба стоїть вище за течією, та плювати хотіла на всі мої напруги. Так і ловили.

Десь ближче до обіду Саша підходить та каже, що в нього вже закінчився корм, та й час збиратися, давай на моє місце. Хммм, цікава пропозиція… тут я задумався, а чи воно того варте? Змінити моє накормлене місце без риби на накормлене місце з рибою… Треба подумати. З важким тягарем на серці, вирішую змінити точку. І що ви думаєте? Відразу клювання і я достаю синця. Гарного такого, таких великих ще не ловив, а в Десні зовсім їх не ловив, навіть не знав що вони там є.

IMG_20210620_111642_новый размер

Потім пласкирки. І тут довгоочікуваний відстріл, обережно підіймаю вудку, а в середині вже лікую («ось воно!!!»), навіть нічого не відчув. Вимотую. Що за фігня… Гачок повністю тупий. Ставлю іншу модель, клювання якоїсь різнорибиці, але вона не засікається – знов тупий гачок. Так я підбирав гачки, вони тупляться і риба не засікається. Змінив сім гачків різних моделей, спустив загальною кількістю три лящі поки не підібрав гачка. Лише восьма модель почала потрохи жити. Оце так ***. От все на цій рибальці було проти мене. Але я, таки, свого дочекався. Лящ в підсаку. Гарний товстий лящик. Як я їх люблю.

IMG_20210620_123151_новый размер

А ви знаєте що, я за цю рибалку навіть садка не окунав в воду. Доречі пожаліюся, в мене один з перших флагманівських рубермешів і в ньому кріплення зламалося. Треба якось заїхати попитати, чи можна замінити. Бо класний садок – великий (4 м), в ньому риба довго жива залишається, та ще й швидко сохне і не воняє. Так от я садок не діставав, а лящика додому хотілося взяти – фігня питання, в ведро з водою кинув та й все. Ну не зовсім все, цього ляща в ведрі тримали всі. Треба було засняти та накласти музику «Я не здамся без бою». Я не знущався з нього, він дожив до кінця рибалки.

Блін от би знати заздалегідь де риба стоїть, і чому вона збилася в одному місці. Обидва питання залишилися без відповіді. Ну  то таке. В мене є лящ, я вже продовжую чергу рибалок з лящами. Кайфонув на виважуванні. Тут була б реклама Takai Ace Feeder, але навіщо круту палку рекламувати )))  Їх і так вже не купити.

Вітя з Сашою та Машою вже поїхали, хотів написати додому, але вони, насправді, рванули за лисичками до лісу. Вже і нам час збиратися. Закидаю, саджу доньку слідкувати за фідером, а сам біжу допомагати Маші збиратися. Збираємо намет, а ж раптом доця валає на всю галявину, тут треба сказати що ми десь в 20-25 метрах нижче, включаю Флеша, та зі швідкістю світла добігаю до фідера. А нитка вже витягується вздовж берега. Обережно викачую другого ляща. Ну я вже повністю задоволений. Знову закидаю та біжу складатися. Намет вже в процессі укладання в чохол, як знову стоїть ор, роблю вигляд що мене немає. Дуже хотів щоб моя Люба витягла цього лящика, я був впевнений що то він. Нікуди не поспіщаючи все позакривав та пішов братися за підсаку, як раз в потрібний момент. Гарний лящик вже в руках. Це третій за кілька десятків хвилин.

IMG_20210620_145532_новый размер

IMG_20210620_145559_новый размер

Вже майже зібралися. Я чищу ціх трьох лящиків на березі, як підходить дідусь. Він ловив нижче за течією. Разказую що да як. Він каже що з онуком приїхав з сусіднього села, та нічого не клює. Ну переходьте сюди, тут вже закормлена точка і риба є. Через декілька хвилин вони з онуком вже дивилися куда потрібно закидати щоб піймати рибу.

А в памяті випливають моменти, як я з дідом ходив на рибалку. В мене в сім’ї ніхто не ловив рибу, окрім двоюрідного діда Івана. Ми постійно з ним щось видумували. То в Пущу на карасіка та пічкура, то в Ясногородку на море в село поїдемо. Це саме він привив мені любов до річки та риболовлі. Та це все вже спогади…

Грузимо автівку, прощаємося з дідусем та його онуком, та додому. Але не зовсім так, по дорозі ще потрібно заїхати в одне місце… Там бувають Біленькі. Ми ще не від’їхали, як Ванька заснув, а через декілька десятків кілометрів його разбудили… Як він не хотів йти з нами. Та що робити. Швиденько пробігли метрів з 30 по лісу, нічого не знайшли. Все совість спокійна, а так би їхали та й думали: «От не зупинились, а там мабудь під кожним деревом боровичок нас чекав…» Тепер точно додому.

А дома, вже через 15 хвилин, смажені лящові реберця. Яка це смакота. От вам фото, тільки екрани слюною не позаливайте, бо я пишу а слина тече.

IMG_20210621_113111_новый размер

Мабудь на цьому все. До нових зустрічів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>